Комунальний Заклад "Запорізька спецiалiзована школа-iнтернат II-III ступенiв "Січовий колегіум" Запорiзької Обласної Ради - Офіційний сайт
“КРУТИ: МУЖНІСТЬ І БІЛЬ УКРАЇНИ!”
29 Січ 2016, П’ятниця

Кажутmemorial_geroev_krut_1ь, що історія не повторюється, але деякі її події закарбовуються у вічній пам’яті народу, і самі собою формуються паралелі між минулим та сьогоденням.У довгій тисячолітній історії українського народу є багато героїчних сторінок. До них линемо ми щораз своїми думками, розгортаємо карту за картою, сторінку за сторінкою і шукаємо у них нашої слави і нашої сили. Серед героїчних сторінок нашого недавнього минулого вибивається на перше місце одне коротке слово – „Крути”. Воно світить на сторінках нашої найновішої історії кривавою зорею і відкриває новий розділ героїчних подвигів в ім’я свободи і незалежності. А день 29 січня, день бою під Крутами, став визначною датою для всієї української молоді, цілої української нації і разом з тим – днем Скорботи. Майже вік відділяє нас від того часу, та події 29 січня 1918 року живуть в душі українського народу, ятрять його серце. im578x383-Iii_vijskzjizd_2

28 січня в “Січовому колегіумі” відбувся захід вшанування пам’яті героїв, які загинули в бою за вільну Україну під Крутами: “Крути: мужність і біль України”. Протягом заходу діти згадали історію легендарного бою, вшанували померлих хвилтною мовчання та всі разом заспівали пісню січових стрільців “Ой у лузі червона калина”. Захід закінчився спільним виконанням Гімну України та вшануванням подвигу всіх героїв України минулого та сьогодення, які в найтяжчі часи безправ’я та рабства високо тримали прапор визволення, не спиняючись навіть перед тим, щоб життя віддати за свою Україну.

Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтовики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва.

Січень 1918 року. На столицю України насувається озброєна до зубів більшовицька армія під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Київські студенти та гімназисти організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідну відсіч загарбникам. Курінь, що налічував 300 душ, складався із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумнівів і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва – Бахмач – Київ. П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених. 28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. В загальному обсязі бій під Крутами тривав 3 дні. 29 січня було вбито останнього з трьохсот крутівських героїв. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі. Київ було захоплено у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено.

Уже після визволення Києва почалися розшуки останків полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених трупів було знайдено й перевезено до Києва. Два дні родичі і батьки розпізнавали своїх близьких у вагонах, що стояли на залізниці. Юначі тіла було спотворено так, що рідні матері не могли впізнати своїх дітей. І в тисячі сердець озивалися болем і гордістю слова голови Центральної Ради Михайла Грушевського: “Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”. Тепер на Аскольдовій могилі височіє хрест, на якому виписано імена героїв: Сотник Омельченко, Володимир Шульгін, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк та багато інших студентів і гімназистів. Минуть роки, століття та пам’ять про юнаків, які полягли під Крутами, не зникне повік. Не має права зникнути. Адже без неї немає історії. Нема народу, немає країни.

  Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава!

<- Попередній пост | Наступний пост ->
Коментарі:

Залишити відповідь